Середа, 24.10.2018, 05:36
Вітаю Вас Гість | RSS
ГОЛОВНЕ МЕНЮ
БІЛЬШЕ ІНФОРМАЦІЇ
Історія школи

Концепція розвитку ЗНЗ

Педколектив

На допомогу вчителю

Сценарії до свят

Наші успіхи

Презентації PowerPoint

Новини школи

Робота гуртків
ЦІКАВИНКИ ЗВІДУСІЛЬ
ХТО І КОЛИ ВИНАЙШОВ КУЛЬКОВУ РУЧКУ

ЩО ТАКЕ БІНДЕР-ЗАТИСКАЧ
Форма входу

Переклад on-line
Забавка на перерві

17 травня ми відвідали Київ. Це вже така наша весняна традиція – їздити до столиці.
Упродовж дня нам вдалося відвідати чимало цікавих місць. Маршрут розпочався від філармонії і вів нас вгору до Михайлівського Золотоверхого монастиря. Саме того, чиї дзвони били на сполох двічі в його історії – коли напали на Київ монголо-татари, і коли у листопаді 2013-го на Майдані Незалежності було жорстоко побито студентів, що стало початком революції гідності.

Хоча мандрівка пішки не обіцяла бути короткою, обминути перлину українського бароко
Андріївську церкву ми не могли. Кілька фото, сувеніри – і далі, до Софіївського майдану.

По дорозі нашу увагу привернули величезні з чисто вимитим блискучим склом двері частини МНС. Черговий помітив нашу цікавість (багато хто вже розгледів усередині пожежні машини) і любʼязно запросив досередини, хоча навряд чи такі гості є для них звичними.

Втоми ще ніхто не відчував. На Софійвському майдані дізнались історію появи Софіївського собору, спочили біля підніжжя памʼятника Богдану Хмельницькому та почекали, поки підклеять підошву черевика одного з жевжиків. Рушили до Майдану Незалежності.

Уже майже не віриться, що чотири роки тому тут вирувала революція. Веселі водограї тішать погляд киян і гостей. Сонце посміхається… І навіть дивно впізнавати споруди, які упродовж кількох місяців бачив на екрані новин, а навколо – мільйони українців, що повстали за свободу, намети, плакати, гомін, постріли, вогонь…

Але завдяки тим, хто стояв тут у 2014-му, зараз на майдані – мир. І ми прямуємо на перепочинок до водяного каскаду і «кульбабки», щоб потім рушити далі – до головної мети нашої подорожі – Алеї Героїв Небесної Сотні.

Проходимо повільно повз інсталяцію біля колони, повертаємо праворуч і підіймаємось. Це вулиця, де стався пік протистояння між народом і злочинною владою. Тут на кожному кроці когось поранили, хтось загинув. Загинув як герой. Вдивляємось у фото. Читаємо імена. Читаємо вірші, присвячені героям. Стоїмо мовчки біля хреста… Може й не все ми розуміємо, але кожен знає: ми – українці, ми – волелюбні, ми боролись і боротимемось з свою свободу. Герої не вмирають!


Вертаємось назад, щоб піти Хрещатиком до майданчика, де чекає автобус. У планах організаторів було кілька цікавих обʼєктів, але, як виявилось, до Музею іграшки пускають за попереднім записом і дуже заздалегідь. Тому поїхали одразу до зоопарку.

 

І тут по дорозі ми відчули на собі одну з головних «принад» Києва – пробки!.. Хто б подумав, що відстань у неповні 8км ми долатимемо 41 хвилину. Але стало зрозуміло, що за таких обставин ми не потрапили б до Музею іграшки у визначений час, якби записались. То ж нема за чим шкодувати. Приїдемо іншим разом.

У зоопарку було приємно: цікаво, не спекотно. Але ми дещо балувані, бо неодноразово бували у своєму Менському зоопарку. Однак Київський зоопарк таки здивував: і жирафа, і слоник, і бегемот! Ну а решта майже все у Мені є . Ну мавп набагато менше. І не такі грайливі.

Стомлені, але задоволені, ми займали свої сидіння. Можна було ще їхати до Музею Другої світової війни. Ми й хотіли, але водій і організатори не ризикнули. Виявляється, частина доріг були перекриті, тому повсюди були пробки. Рушили додому. Але пробок уникнути знову не пощастило. Не так довге стояння і спека, як, певно, велика загазованість від тисяч автомобілів, стомили дітей. Коли прорвались через Міст Метро на Броварський проспект, всі були безмежно щасливі.

Повертались з деяким запізненням, але дорога додому здалась недовгою. Ще поїдемо. Пробки? Та нам  завжди щастило, таке трапилось вперше. Наступного разу все буде добре. Адже ми ще не вивчили столицю так, як би хотілось. До наступних зустрічей, Києве!
 

 

27 квітня у Городищенській ЗОШ І-ІІ ступенів відбулася міжшкільна військово-спортивна гра «Джура-Соколятко», у якій взяли участь три команди: Березнянської ЗОШ І-ІІ ступенів, Данилівської школи та команда господарів.

За задумом організаторів «Джура-Соколятко» – це дещо спрощений варіант гри «Сокіл Джура». Концепцію національно-патріотичного, духовного і фізичного гарту повністю збережено, а завдання адаптовані для вікової категорії 11-14 років. До участі запрошувались всі школи І-ІІ ступенів.

Учасники змагалися у конкурсах «Упоряд», «Відун». Їм довелося  долати смугу перешкод з «сюрпризом»: потрібно було бігти, пройти лабіринт, котити колоду та визволити полоненого, завершивши прислівʼя, що пропонував ведучий. Найбільше сподобалося і учасникам, і глядачам змагання на влучність: соколята мали поцілити у деревʼяну мішень дротиками. Учасники продемонстрували знання і вміння з надання першої медичної допомоги. Ще їм довелося ставити туристичний намет на швидкість та якість. На завершення  кожна з команд демонструвала презентацію добрих справ.

Школярі завзято змагались, демонструючи гарну фізичну форму, знання історії і традиції, навички надання ПМД, а також бойовий дух і взаємопідтримку.

І хоча турнірна таблиця після підбиття підсумків набула такого вигляду: Березна – І місце, Городище – ІІ місце, Данилівка – ІІІ, у цій грі переможці – всі! Ми не тільки позмагалися, а й набули гарного досвіду, потоваришували, а головне – сподіваємось – започаткували нову традицію – змагання для середньої вікової ланки.для невеликих шкіл. На завершення всі мали частування – справжній козацький куліш, запашний чай з печивом.

 

15.02.2018

У Городищенській школі до Дня вшанування учасників бойових дій на території інших держав і 29-ї річниці виведення військ з Афганістану проведено відео урок «Афганістан: чужа війна, наш біль».

Школярі добре памʼятають, що серед наших односельців є воїни-інтерна-ціоналісти. Живуть, працюють, ростять дітей, вже і онуків Леонід Сокол, Валерій Вонарх, Валерій Маняко, Валерій Силенко. За кілька років після повернення з чужої війни помер Олександр Потапука. Афганська війна торкнулася Городища чорним крилом: девʼятнадцятирічного Валерія Яцухна у 1987 році привіз з Афгану у цинковій труні «чорний тюльпан».

На запрошення учнів відгукнулися голова менської районної організації воїнів-афганців Л.Д. Титаренко, його побратим Скляр В.В. та перший заступник голови Менської РДА Мурований С.Г.. Ветерани говорили про відвагу солдат і вірність присязі – чесноти, що споконвічно притаманні українцям, згадували полеглих героїв і важку ціну, яку доводиться платити за мир. Привітав присутніх полковник Сергій Мурований. Учні Городищенської школи передали йому листи, малюнки і солодощі для українських воїнів, що захищають Батьківщину на сході. Саме до цієї дати було заплановано завершення другого етапу традиційної акції «Лист солдату». Діти старанно готувались до зустрічі з гостями, хвилювались, виступаючи. Адже для багатьох з них слово війна має, на жаль, уже має конкретний зміст: вони знають, що таке чекати з АТО батьків і братів.

У Городищенській школі національно-патріотичне виховання є провідною лінією у роботі, адже реалії сьогодення показують, що справжніх українців необхідно виховувати і гартувати змалечку.

Архів новин
 
 
 
 
 
Лічильник


Траст. Анализ сайта mr-gorzosh.ucoz.ua




Пошук
Погода

вологість:

тиск:

вітер:

вологість:

тиск:

вітер:

Калькулятор
Наш сайт
Корисні посилання



Copyright MyCorp © 2018Безкоштовний конструктор сайтів - uCoz