Сьогодення строкате проблемами, у тому числі, і проблемами освіти, виховання, стосунків дітей і батьків. На цій сторінці розміщуються статті, зміст яких торкається цих проблем та багатьох ішних питань шкільного життя.
Негативний вплив на дітей телебачення та Інтернету
Останім часом громадськість та науковці все більше відзначають посилення негативного впливу на дітей засобів масової інформації (і в першу чергу Інтернету та телебачення). Особливо потужний вплив на молодь здійснює телебачення. Телевізор стає для дитини чи підлітка основним джерелом інформації.
За даними дослідників (І. Черезова, Д. Салюк) вітчизняний підліток за середньостатистичними показниками проводить біля телевізора 3-5 годин на добу (для порівняння: польський підліток дивиться телевізор 2-4 години на добу, у вихідні – до 5 годин. У США телевізору діти присвячують більше часу, ніж навчанню. У Швеції учні впродовж 10 років навчання проводять 18 тисяч годин перед телевізором. Телевізор розповідає чи показує дитині більше "оповідок”, ніж батьки, друзі чи вчителі і досить часто діти довіряють цим оповідкам не менше, а іноді навіть більше ніж рідним і близьким. А сучасне вітчизняне телебачення для приваблювання уваги широкої публіки та отримання більших прибутків від реклами схильне транслювати насильницькі чи еротичні сюжети, пробуджуючи самі найнижчі інстинкти людини.
За даними Американської медичної асоціації, за роки, проведені в школі, середньостатистична дитина бачить по телевізору 8000 убивств та 100 000 актів насильства. Крім того, дослідники дійшли висновку, що телебачення пропагує розбещеність, адже у 91% епізодів, що показують сексуальний зв'язок між чоловіком і жінкою, партнери не одружені. Якщо дорослий ще може критично оцінювати всю цю телепродукцію і відмежовувати уявну реальність від дійсності, то дитина часто ці телевізійні схеми сприймає як план для реалізації в реальному житті і у неї поступово формується кримінальний стиль мислення.
Якщо тебе образили — ти повинен дати здачі і знищити кривдника, якщо ти розумієш, що не можеш досягнути того, чого прагнеш законними методами, то не страшно в чомусь переступити межу; якщо ти багатий і сильний — то закон для тебе не писаний. У результаті маємо звикання до цих сцен, уявлення, що основний шлях вирішення більшості проблем – насильницький, та формування вельми дивних ідеалів чи взірців для наслідування (позитивний герой бойовика, на загал, стріляє чи вбиває учетверо більше, ніж герой негативний). Дані соціологічного дослідження канд. псих. наук О. Ю. Дроздова (Ін-т психології ім. Г.С.Костюка АПН України) зазначають що 58% молоді прагнуть копіювати поведінку телегероїв, здебільшого з іноземних фільмів, а 37,3% молоді взагалі готові вчинити протиправні дії, наслідуючи телегероїв.
Особливо небезпечно показувати фільми зі сценами насилля чи розпусти та агресивні мультфільми маленьким дітям. Ці діти не можуть ще критично оцінювати побачене і намагаються його реалізувати в житті. Наприклад, коли двохлітнім дітям показали «Тома і Джеррі», то після фільму вони почали битися маленькими табуреточками, які були в кімнаті, копіюючи героїв. А деякі діти можуть взяти молоток чи ніж, як герої цих мультиків і вдарити іншу дитину чи навіть дорослих. Чотирирічна дитина почала бити кулачками своїх рідних після перегляду... «Матриці», так як вона побачила, що хороший Нео цілу годтину бився з поганими «дядьками».
На жаль значна частина зарубіжних мультфільмів наповнені агресивними чи аморальними сценами. Згадаймо різноманітних покемонів та кіборгів, які постійно знищують один одного. Як позитивний приклад слід згадати добрі радянські мультфільми: «Снегурочка», «Аленький цветочек», «Карлсон», «Леопольд», «Козаки» та інші, які викликають позитивні емоції і виховують прагнення до дружби, взаємодопомоги, щедрості, доброти, милосердя, любові. А деякі навіть в цілому добродушні американські мультфільми наприклад «Шрек», мають сцени, що виховують жорстокість. Мене та й багатьох моїх знайомих шокувала сцена, коли Шрек, щоб сподобатись Фіоні, надуває жабку. Що ж тоді діти будуть робити, щоб сподобатись іншому. Дослідники виявили, що діти, які здійснили злочин, покалічивши інших дітей під час гри, взагалі не розуміють, що таке біль живої істоти та співпереживання, бо вони не можуть поставити себе на місце тої дитини, якій вони завдали шкоди, бо батьки їх цьому не навчили, а мультфільми навпаки показували, як «прикольно» завдавати болю іншій істоті чи людині, як це показано в «Томі і Джеррі».
Тому подібні мультфільми дітям не можна показувати ні в якому разі, а в нас вони транслюються щоденно, є навіть спеціальні канали, здебільшого наповнені подібною продукцією. То якою виросте дитина, яка дивиться такі фільми? Згадаймо випадок з кількома старшокласниками ужгородської школи, які били та всіляко принижували кількох своїх однокласників та молодших дітей. Хулігани викручували дітям руки, використовували окремі «прийоми» армійської дідівщини, голову однієї жертви засовували в унітаз шкільного туалету, на одному хлопцеві імітували статевий акт. Але вони ще й зняли все це на відео, та ще й запустили в Інтернет відеоролик під назвою «Лох — це доля», щоб всі бачили, які вони круті. Багатьох вразив також той факт, що один із старшокласників показував відзняте відео своїй мамі, яка... лише весело сміялася, дивлячись, як «приколюється» її син. Я думаю, що через деякий час вона буде гірко плакати, пожинаючи плоди свого виховання, але буде вже пізно. Згадаймо також популярний серед підлітків серіал "Беверлі Хілз” з його вседозволеністю, яка трактується як незалежність, ледь не щоденною зміною партнерів і щовечірніми пиятиками, як типом культурного дозвілля. Результати ми вже спостерігаємо в реальному житті.
Барселона. Троє підлітків вирішили повторити трюк, який вони побачили по телебаченню і пізно ввечері натягнули через вулицю пластиковий шнур і спостерігали як він перерізав горло мотоциклісту.
Лондон. Два шестирічних хлопчика повністю зруйнували будинок своїх сусідів, щоб повторити телепередачу і заслужити премію. В дитячий передачі пропонувалося самим орігінальним способом зруйнувати, побудований в телестудії будинок.
Осло. Група 5-6 літніх дітей гралися в черепашки – ніндзя і насмерть забили одну із дівчаток.
Валенсія. 20-літній юнак, переодягнувшись черепашкою ніндзя заліз в сусідній будинок і зарізав подружжя і їхню дочку.
21 січня 2009 року на Вінничині 13-річний хлопчик здійснив самогубство. Журналіст вінницької газети "33-ій канал” Анатолій Мельник описав цей жахливий випадок: "Останні хвилини перед самогубством він провів перед телевізором – дивився передачу, де "реконструювали” самогубство дівчинки (йдеться про цикл журналістських розслідувань 1+1 "Поки батьки не бачать”). Ось вона приймає фатальне рішення, ось пояснює його причини, ось в’яже петлю… Стасик уважно дивився майстерно зроблені "новини”, дочекався, коли з кімнати вийде мама, і зав’язав петлю з власного ременя у власній шафі. Важко сказати, що саме послужило причиною до цього вчинку: чи проблеми у стосунках з іншими дітьми чи порушена психіка дитини.
І таких випадків стає все більше, так як заради видовищності і наживи телекомпанії часто нехтують моральними нормами і переходять дозволені межі. В США був такий випадок. 1 травня 1998 року більшість американських телекомпаній перервали трансляцію дитячих передач і в прямому ефірі почали показувати самогубство на вулиці Лос Анжелеса чоловіка, який дізнався що він хворий на СНІД. І більшість дітей були змушені дивитися як цей чоловік бігав з рушницею, а потім вистрелив собі в голову заливши власною кров’ю частину вулиці. Телекомпанії пізніше попросили пробачення у батьків, але ситуації це не міняє і наслідки ми вже спостерігаємо сьогодні, коли мало не щомісяця передають новини, що той чи інший школяр чи студент застрелив своїх однокласників чи вчителів чи просто незнайомих людей, бо їм поставили погану оцінку чи образили і вони таким чином відплачують за образу.
Наукові дослідження підтверджують негативний вплив телебачення на збільшення рівня злочинності. Зокрема дослідженнями В. І. Ролінського встановлено, що рівень злочинності в тій чи іншій країні зростає через 10-15 років після появи в ній телебачення з елементами насильства та агресії. Інший відомий експерт в галузі інформаційного простору Борис Потятиник наводить факти декількакратного росту підліткової злочинності, що відбувався паралельно з наступом телебачення. Так дослідження певних районів у Південній Африці та Канаді, які з політичних чи технічних причин не мали телебачення аж до початку 70-их років ХХ ст., показали, що через 3-8 років після запровадження телебачення відбулося різке зростання підліткової злочинності (у 2-3 рази) і в цих регіонах. При Міністерстві охорони здоров’я США ще у 1969 році був створений Науково-консультативний комітет з метою більш детального аналізу впливу демонстрації насильства на суспільство. Висновок комісії шокував Америку: фактом став безпосередній зв’язок між насильством на екрані та насильством у житті, і компанії, що демонструють інформацію з елементами насильства, несуть відповідальність за асоціальні дії своїх глядачів, а особливо дітей та підлітків. У 1977 році трьом телекомпаніям США (ABS,NBS,CBS) було пред’явлено обвинувачення в «інтоксикації» через сцени насильства 15-річного мешканця Маямі, який убив 83-річну сусідку. Соціологічне дослідження проведене у 80-х роках у США серед засуджених злочинців навело такі данні: 63% засуджених злочинців заявили, що вони здійснили злочини, копіюючи телевізійних героїв, а 22% перейняли із телефільмів «технологію» злочину.
Щоб протидіяти негативному впливу на дітей ЗМІ слід об’єднати зусилля батьків, громадських організацій, відповідних державних структур. Але як би держава не забороняла ті чи інші фільми чи сайти з елементами насилля чи розпусти, якщо батьки не будуть приділяти значної уваги своїм дітям, і в родині не буде створена атмосфера довіри і любові, то ніякі заборони не діятимуть. Зокрема за даними НЕК майже 76% батьків не цікавляться тим, які вебсайти відвідують їхні діти. Втім, експерти такі цифри пояснюють не байдужістю батьків, а їхньою необізнаністю. Тому батьки повинні своїм власним прикладом надихати дітей на добрі справи і бути для них моральним авторитетом, і тоді дітей не буде тягнути до заборонених речей. І тільки тоді коли будуть об’єднані зусилля батьків, держави і громадськості ми зможемо досягнути значних успіхів у вихованні підростаючого покоління. Діти це наше майбутнє. І якщо ми не зупинимо вчасно цей дев’ятий вал низькопробної і аморальної продукції, який вливається в їхні голови, спотворюючи дитячу свідомість та душі, то майбутнього у наших дітей просто не буде.
За даними дослідників (І. Черезова, Д. Салюк) вітчизняний підліток за середньостатистичними показниками проводить біля телевізора 3-5 годин на добу (для порівняння: польський підліток дивиться телевізор 2-4 години на добу, у вихідні – до 5 годин. У США телевізору діти присвячують більше часу, ніж навчанню. У Швеції учні впродовж 10 років навчання проводять 18 тисяч годин перед телевізором. Телевізор розповідає чи показує дитині більше "оповідок”, ніж батьки, друзі чи вчителі і досить часто діти довіряють цим оповідкам не менше, а іноді навіть більше ніж рідним і близьким. А сучасне вітчизняне телебачення для приваблювання уваги широкої публіки та отримання більших прибутків від реклами схильне транслювати насильницькі чи еротичні сюжети, пробуджуючи самі найнижчі інстинкти людини.
За даними Американської медичної асоціації, за роки, проведені в школі, середньостатистична дитина бачить по телевізору 8000 убивств та 100 000 актів насильства. Крім того, дослідники дійшли висновку, що телебачення пропагує розбещеність, адже у 91% епізодів, що показують сексуальний зв'язок між чоловіком і жінкою, партнери не одружені. Якщо дорослий ще може критично оцінювати всю цю телепродукцію і відмежовувати уявну реальність від дійсності, то дитина часто ці телевізійні схеми сприймає як план для реалізації в реальному житті і у неї поступово формується кримінальний стиль мислення.
Якщо тебе образили — ти повинен дати здачі і знищити кривдника, якщо ти розумієш, що не можеш досягнути того, чого прагнеш законними методами, то не страшно в чомусь переступити межу; якщо ти багатий і сильний — то закон для тебе не писаний. У результаті маємо звикання до цих сцен, уявлення, що основний шлях вирішення більшості проблем – насильницький, та формування вельми дивних ідеалів чи взірців для наслідування (позитивний герой бойовика, на загал, стріляє чи вбиває учетверо більше, ніж герой негативний). Дані соціологічного дослідження канд. псих. наук О. Ю. Дроздова (Ін-т психології ім. Г.С.Костюка АПН України) зазначають що 58% молоді прагнуть копіювати поведінку телегероїв, здебільшого з іноземних фільмів, а 37,3% молоді взагалі готові вчинити протиправні дії, наслідуючи телегероїв.
Особливо небезпечно показувати фільми зі сценами насилля чи розпусти та агресивні мультфільми маленьким дітям. Ці діти не можуть ще критично оцінювати побачене і намагаються його реалізувати в житті. Наприклад, коли двохлітнім дітям показали «Тома і Джеррі», то після фільму вони почали битися маленькими табуреточками, які були в кімнаті, копіюючи героїв. А деякі діти можуть взяти молоток чи ніж, як герої цих мультиків і вдарити іншу дитину чи навіть дорослих. Чотирирічна дитина почала бити кулачками своїх рідних після перегляду... «Матриці», так як вона побачила, що хороший Нео цілу годтину бився з поганими «дядьками».
На жаль значна частина зарубіжних мультфільмів наповнені агресивними чи аморальними сценами. Згадаймо різноманітних покемонів та кіборгів, які постійно знищують один одного. Як позитивний приклад слід згадати добрі радянські мультфільми: «Снегурочка», «Аленький цветочек», «Карлсон», «Леопольд», «Козаки» та інші, які викликають позитивні емоції і виховують прагнення до дружби, взаємодопомоги, щедрості, доброти, милосердя, любові. А деякі навіть в цілому добродушні американські мультфільми наприклад «Шрек», мають сцени, що виховують жорстокість. Мене та й багатьох моїх знайомих шокувала сцена, коли Шрек, щоб сподобатись Фіоні, надуває жабку. Що ж тоді діти будуть робити, щоб сподобатись іншому. Дослідники виявили, що діти, які здійснили злочин, покалічивши інших дітей під час гри, взагалі не розуміють, що таке біль живої істоти та співпереживання, бо вони не можуть поставити себе на місце тої дитини, якій вони завдали шкоди, бо батьки їх цьому не навчили, а мультфільми навпаки показували, як «прикольно» завдавати болю іншій істоті чи людині, як це показано в «Томі і Джеррі».
Тому подібні мультфільми дітям не можна показувати ні в якому разі, а в нас вони транслюються щоденно, є навіть спеціальні канали, здебільшого наповнені подібною продукцією. То якою виросте дитина, яка дивиться такі фільми? Згадаймо випадок з кількома старшокласниками ужгородської школи, які били та всіляко принижували кількох своїх однокласників та молодших дітей. Хулігани викручували дітям руки, використовували окремі «прийоми» армійської дідівщини, голову однієї жертви засовували в унітаз шкільного туалету, на одному хлопцеві імітували статевий акт. Але вони ще й зняли все це на відео, та ще й запустили в Інтернет відеоролик під назвою «Лох — це доля», щоб всі бачили, які вони круті. Багатьох вразив також той факт, що один із старшокласників показував відзняте відео своїй мамі, яка... лише весело сміялася, дивлячись, як «приколюється» її син. Я думаю, що через деякий час вона буде гірко плакати, пожинаючи плоди свого виховання, але буде вже пізно. Згадаймо також популярний серед підлітків серіал "Беверлі Хілз” з його вседозволеністю, яка трактується як незалежність, ледь не щоденною зміною партнерів і щовечірніми пиятиками, як типом культурного дозвілля. Результати ми вже спостерігаємо в реальному житті.
Барселона. Троє підлітків вирішили повторити трюк, який вони побачили по телебаченню і пізно ввечері натягнули через вулицю пластиковий шнур і спостерігали як він перерізав горло мотоциклісту.
Лондон. Два шестирічних хлопчика повністю зруйнували будинок своїх сусідів, щоб повторити телепередачу і заслужити премію. В дитячий передачі пропонувалося самим орігінальним способом зруйнувати, побудований в телестудії будинок.
Осло. Група 5-6 літніх дітей гралися в черепашки – ніндзя і насмерть забили одну із дівчаток.
Валенсія. 20-літній юнак, переодягнувшись черепашкою ніндзя заліз в сусідній будинок і зарізав подружжя і їхню дочку.
21 січня 2009 року на Вінничині 13-річний хлопчик здійснив самогубство. Журналіст вінницької газети "33-ій канал” Анатолій Мельник описав цей жахливий випадок: "Останні хвилини перед самогубством він провів перед телевізором – дивився передачу, де "реконструювали” самогубство дівчинки (йдеться про цикл журналістських розслідувань 1+1 "Поки батьки не бачать”). Ось вона приймає фатальне рішення, ось пояснює його причини, ось в’яже петлю… Стасик уважно дивився майстерно зроблені "новини”, дочекався, коли з кімнати вийде мама, і зав’язав петлю з власного ременя у власній шафі. Важко сказати, що саме послужило причиною до цього вчинку: чи проблеми у стосунках з іншими дітьми чи порушена психіка дитини.
І таких випадків стає все більше, так як заради видовищності і наживи телекомпанії часто нехтують моральними нормами і переходять дозволені межі. В США був такий випадок. 1 травня 1998 року більшість американських телекомпаній перервали трансляцію дитячих передач і в прямому ефірі почали показувати самогубство на вулиці Лос Анжелеса чоловіка, який дізнався що він хворий на СНІД. І більшість дітей були змушені дивитися як цей чоловік бігав з рушницею, а потім вистрелив собі в голову заливши власною кров’ю частину вулиці. Телекомпанії пізніше попросили пробачення у батьків, але ситуації це не міняє і наслідки ми вже спостерігаємо сьогодні, коли мало не щомісяця передають новини, що той чи інший школяр чи студент застрелив своїх однокласників чи вчителів чи просто незнайомих людей, бо їм поставили погану оцінку чи образили і вони таким чином відплачують за образу.
Наукові дослідження підтверджують негативний вплив телебачення на збільшення рівня злочинності. Зокрема дослідженнями В. І. Ролінського встановлено, що рівень злочинності в тій чи іншій країні зростає через 10-15 років після появи в ній телебачення з елементами насильства та агресії. Інший відомий експерт в галузі інформаційного простору Борис Потятиник наводить факти декількакратного росту підліткової злочинності, що відбувався паралельно з наступом телебачення. Так дослідження певних районів у Південній Африці та Канаді, які з політичних чи технічних причин не мали телебачення аж до початку 70-их років ХХ ст., показали, що через 3-8 років після запровадження телебачення відбулося різке зростання підліткової злочинності (у 2-3 рази) і в цих регіонах. При Міністерстві охорони здоров’я США ще у 1969 році був створений Науково-консультативний комітет з метою більш детального аналізу впливу демонстрації насильства на суспільство. Висновок комісії шокував Америку: фактом став безпосередній зв’язок між насильством на екрані та насильством у житті, і компанії, що демонструють інформацію з елементами насильства, несуть відповідальність за асоціальні дії своїх глядачів, а особливо дітей та підлітків. У 1977 році трьом телекомпаніям США (ABS,NBS,CBS) було пред’явлено обвинувачення в «інтоксикації» через сцени насильства 15-річного мешканця Маямі, який убив 83-річну сусідку. Соціологічне дослідження проведене у 80-х роках у США серед засуджених злочинців навело такі данні: 63% засуджених злочинців заявили, що вони здійснили злочини, копіюючи телевізійних героїв, а 22% перейняли із телефільмів «технологію» злочину.
Щоб протидіяти негативному впливу на дітей ЗМІ слід об’єднати зусилля батьків, громадських організацій, відповідних державних структур. Але як би держава не забороняла ті чи інші фільми чи сайти з елементами насилля чи розпусти, якщо батьки не будуть приділяти значної уваги своїм дітям, і в родині не буде створена атмосфера довіри і любові, то ніякі заборони не діятимуть. Зокрема за даними НЕК майже 76% батьків не цікавляться тим, які вебсайти відвідують їхні діти. Втім, експерти такі цифри пояснюють не байдужістю батьків, а їхньою необізнаністю. Тому батьки повинні своїм власним прикладом надихати дітей на добрі справи і бути для них моральним авторитетом, і тоді дітей не буде тягнути до заборонених речей. І тільки тоді коли будуть об’єднані зусилля батьків, держави і громадськості ми зможемо досягнути значних успіхів у вихованні підростаючого покоління. Діти це наше майбутнє. І якщо ми не зупинимо вчасно цей дев’ятий вал низькопробної і аморальної продукції, який вливається в їхні голови, спотворюючи дитячу свідомість та душі, то майбутнього у наших дітей просто не буде.
Чупрій Леонід Васильович
Mатеріали з сайту osvita.org.ua
