Історія Городищенської школи Менського району

Городищенська

загальноосвітня школа І-ІІ ступенів

Менського району Чернігівської області

Історія навчального закладу

Від часів давніх славних козацьких…

Перші історичні факти, що свідчать про існування села Городища у офіційних документах датовані 1667 роком – спершу воно назвалось «дєрєвня», а з 1688 року згадується як «село». З архівних документів дізнаємось, що Городище належало до володінь Іллінського монастиря, а з 20-х – 30-х років ХVІІІ століття під-порядковувалось Березенській ратуші. Городище ніколи не належало певному власникові, а разом з Березкою (тодішня назва Березни) платило щорічну грошову ренту гетьманській канцелярії. Спираючись на вищезгадані факти та зважаючи, що містечко Березне у ті часи є не лише сотенним містом, а й відоме високим розвитком торгівлі та ремесел, зведенням храмів та організацією перших шкіл для дітей козаків та міщан, можна припустити, що у Городищі школа теж існувала з другої половини ХVІІІ століття. У селі на той час було зведено дві церкви, одну з яких – Михайлівську – було повністю перебудовано наприкінці ХІХ століття (від- крито у 1898 році), а інша – Миколаївська – була зведена у 1763 році і збереглась донині, набувши деяких добудов.

У 1828 році у Городищі отримав прихід священик Федір Кістяківський – син О.В.Кістяківського, управителя маєтку графа Безбородька у Стольному. Серед його дітей – видатний український правознавець Олександр Кістяківський, одній з робіт якого – «Щоденник» – ми завдячуємо тим, що можемо визначити факт існу-вання навчального закладу у селі Городищі в першій половині ХІХ століття. О.Кістяківський народився у 1833 році у Городищі. У «Щоденнику» він згадує, що початкову освіту здобув вдома – його навчав батько. Він же – отець Федір – служив на той час у Михайлівській церкві, при якій вірогідно уже діяла церковно-приходська школа для сільських дітей.

Земська школа

Із запровадженням у 60-х роках ХІХ століття земської реформи у державі починають діяти школи при земствах. У Городищі на той час існувало 2 приватні школи, де за певну плату дяки навчали дітей багатших селян. Спогади городищан, що передавались з покоління в покоління, свідчать, що приміщення однієї з цих шкіл було досить віддалене на захід від нинішнього центру села і розташовувалось поблизу Миколаївської церкви. На початку ХХ століття до 1917 року у цій школі навчав дітей отець Неон, що був настоятелем Миколаївської церкви. Його досі пам’ятають його колишні учні, яким нині по 95 - 99 років, але бабусі одностайно підкреслюють наскільки доброю, терплячою, освіченою, мудрою і культурною була ця чудова людина – істинний слуга Бога. Земську школу було відкрито у 1881 році. У документах Чернігівського обласного архіву за 1919 рік ( р.- 942. оп. 1. д. 61, л. 111.) вона згадується як «Городищенское начальное училище Синявской волости Сосницкого уезда,.. год основания – 1881…» Школа спершу розташовувалась у невеликому приміщені, яке виділила громада. Окреме спеціальне приміщення школи було зведено у центрі Городища поряд з новобудовою Миколаївської церкви у 1903 році (спогади старожилів, зокрема Євтушенко Марії Петрівни, 1909 року народження, яка переповідає розповіді її матері) – це добротна дерев’яна будівля, обкладена цеглою, мала вкритий залізом дах. Приміщення мало чотири навчальні класи, учительську кімнату, кімнату-бібліотеку, службове приміщення. Серед давніх шкільних паперів зберігся рукописний документ, датований 1925 роком (дублікат якого зберігається у записах обласного архіву), який підтверджує вищеназваний факт. Спогади зберегли ім’я сільського вчителя Луки Івановича Веремієнка, який був активним учасником революційно-демократичного руху. Дещо пізніше – у 1911 році – поряд з приміщенням школи було зведено будинок, у якому розмістились квартири вчителів. Обоє приміщень повноцінно функціонували до 2001 року, доки остаточно не вийшла з ладу застаріла система опалення.

Радянська доба

Початкова школа

Архівний документ за 1919 рік, що згадується у попередньому розділі, а також рукописний документ зі шкільного архіву «Історія села Городища», записаний вчителькою української мови і літератури Г.П.Рудановською у 1964 році на основі зібраних на той час фактів, зберегли свідчення про те, що з остаточним встановленням радянської влади у селі у 1919 році у приміщенні починає діяти чотирирічна початкова школа (у рік заснування – початкове училище) та школа лікнепу; причому документ наводить факти, що у 1919 році у ній навчалось 285 дорослих, а у 1925-у – вже лише 15. З рукопису Г.П.Рудановської та довідки про початкову школу за 1925 рік, підписаної директором К.Богдановським, ми дізнаємось що у 1925 році існувала чотирирічна трудова школа, яка підпорядковувалась районному керівництву. Навчання велось українською мовою. У школі налічувалось 159 учнів: 64 хлопчики, 95 дівчаток, працювало четверо вчителів і один техпрацівник. Ці дані підтверджено записами обласного архіву (р. – 492, оп. 1, д. 6573, л. 13). Найстарші мешканці села досі з повагою і любов’ю пригадують ім’я свого вчителя Ксенофонта Семеновича Богдановського та його колег, серед яких і син місцевого священика Неона Петровського Петровський Микола Неонович, що був одним з небагатьох вчителів школи, які у 1925 році мали вищу освіту, а у майбутньому – відомий історик, член-кореспондент АН УРСР, дипломат. Архівні документи також містять протокол засідання комбіду села городища від 18.11.1919 року, у якому йдеться про обрання трьох делегатів на волосний з’їзд, присвячений організації роботи Народного дому, що повинно було сприяти розвиткові культури і освіти на селі.

Городищенська семирічка

З 1926 року в країні розгорнулась реорганізація початкової школи у семирічну. Початкова школа у Городищі існувала до 1928 року, у 1929 році її теж було реорганізовано у Городищенську семирічну школу, яка дала перший випуск у 1937 році. Приміщення вже не могло вмістити всіх дітей, яких налічувалось іноді до 60 учнів у класі, тому під навчальну кімнату доводилось пристосовувати шкільний коридор, навіть учителі поступились учительською кімнатою, де тепер займався найменший за кількістю учнів клас, і тіснились у маленькому службовому приміщенні. Довелось використовувати і віддалену будівлю біля Миколаївської церкви, де колись розміщувалась парафіяльна школа, навіть присто-совувати для навчання вільні житлові будинки, а пізніше на подвір’ї школи було добудовано ще один менший корпус, який учні з любов’ю називали «камчатка». У 1937 році із запровадженням у країні обов’язкової семирічної освіти у Городищенській школі почала діяти вечірня школа для дорослих. У 1940-1941 навчальному році у Городищенській семирічній школі навчалося 320 дітей. Під час гітлерівської окупації школа тимчасово не працювала – у ній розміщувались ворожі військові частини.

У 1942 році було відновлено заняття для учнів 1 – 4 класів. Після звільнення села радянськими військами восени 1943 року школа повністю відновила роботу. Городищенська восьмирічна школа Підростало повоєнне покоління. У 1959 році у Городищенській школі налічувалось 236 учнів. Після чергової реформи освіти вона дістала назву

Городищенська восьмирічна

загальноосвітня трудова політехнічна школа. Тривалий час директором школи був С.Я.Деркач, з 1965-го по 1974 рік її очолював М.Т.Велігодський. Кількість учнів коливалась у межах 220 - 270. Старі приміщення поступово перестали відповідати новим вимогам, тому за сприяння держави і місцевого колгоспу «Україна» розпочалось будівництво нового просторого корпусу та майстерень, які прийняли учнів у 1967-1968 навчальному році. Було споруджено водогін та центральне опалення, почали повноцінно функціонувати шкільна їдальня та спортзал у приміщеннях, що звільнились та були переобладнані. У 70 - 80 роках минулого століття школа, маючи належний рівень фінансування, була забезпечена всім необхідним для якісної організації навчально-виховного процесу: обладнувались кабінети та лабораторії, було налагоджено дворазове харчування, літній відпочинок учнів, екскурсії, допомога мало-забезпеченим сім’ям, діяли групи продовженого дня, дитячі та молодіжні організації, гуртки і спортивні секції. Вчителі та учні школи охоче і організовано допомагали колгоспу у гарячу пору жнив, були найактивнішими у художній самодіяльності, громадському житті села. Посаду директора школи обіймали М.С.Баглай, Л.М.Міщенко, Л.В.Литовченко, В.В.Радус. У школі працювали талановиті і віддані своїй справі педагоги М.Г.Чубинська, О.М. Прищепа, В.С.Новик, Г.П.Рудановська, Т.Т.Новик, М.І.Баглай, Л.Я.Голован, О.М.Сушко, А.В.Бут, В.В.Оношко, Т.О.Радус, Т.Т.Ковбич, Т.О.Кучинська та багато інших.

У добу змін

З другої половини 80-х років намітилась тенденція до зменшення кількості учнів. Наступні десятиліття країну чекала доба кардинальних політичних та економічних змін, що безпосередньо відображувалось у системі освіти як бюджетній галузі, і також – як колисці нового світобачення. Школа неухильно виконувала всі директиви уряду і урядів щодо навчально-виховного процесу, які надходили часто: сама лише назва змінювалась тричі: Городищенська дев’ятирічна школа – Городищенська неповно-середня школа – Городищенська загальноосвітня школа І - ІІ ступенів. Молодий, проте стабільний і згуртований колектив, що сформувався саме у 90-х роках, діяв завжди швидко і злагоджено, позитивно реагуючи на докорінну зміну якості освіти, її структури та організації навчально-виховного процесу. З особливим ентузіазмом і натхненням було сприйнято новий реорганізаційний крок: організацію у 2001 році Городищенського НВК «Загальноосвітній навчальний заклад І-ІІ ступенів – дошкільний навчальний заклад». Вчителі та вихователі всіх ланок співпрацювали активно і творчо. Та невдовзі, у 2006 році, рішенням районної ради дитячий садок було відокремлено від школи, яка відтоді має назву Городищенська ЗОШ І - ІІ ступенів.

День нинішній

Городищенська ЗОШ І - ІІ ступенів нині пишається, що є спадкоємицею всіх прекрасних досягнень школи у минулому, берегинею давніх традицій та джерелом нових творчих ідей. У нашій школі у різні роки навчались люди, що доклали вагомих зусиль для розвитку вітчизняної науки, техніки, культури і мистецтва: вчений-історик, громадський та міжнародний діяч М.Н. Петровський; доктор історичних наук, професор М.Т.Куц; поет, журналіст, член Спілки письменників України О.П.Довгий; доктор філологічних наук, професор, проректор з наукової роботи Вінницького педуніверситету Н.Л.Іваницька; кандидат біологічних наук У.А.Тюпа, славні хлібороби, лікарі, вчителі і просто прекрасні люди: трактористка, депутат Верховної Ради УРСР першого скликання М.У. Ковбич, активні громадські діячі та полум’яні патріоти П.Шабел і Г.Вонарх, керівник хору «Меншина» Д.Ю.Ковінько, голова колгоспу «Україна» за часів найвищого його розквіту В.Ю.Ковінько та багато інших. Нині педагогічний колектив на чолі з директором Н.А. Шабел наполегливо працює, маючи на меті створити умови для всебічного гармонійного розвитку особистості кожної дитини.

* * *

Незважаючи на проблеми, що супроводжують наше сьогодення, школа у Городищі –

це його серце, яке щедро і невтомно випромінює енергію, тепло, радість, сміх,

молодість і надію – надію на майбутнє рідного села.

2014 рік.